Комунікативний підхід у навчанні іноземної мови, що почав широко запроваджуватись ще в 70-х роках ХХ століття, став основним критерієм планування, матеріального забезпечення та оцінювання англомовних навчальних програм в більшості частин світу. Автори посібників, навчальних планів ставлять комунікативний підхід в основу своїх розробок. Останнім часом з'явилось чимало книг, обкладинки яких вирізняють слова "communicative", "communication". Багато вчителів вважають себе прибічниками саме комунікативного підходу до вивчення мови.
Реалізація цього підходу в навчальному процесі з іноземної мови означає, що формування іншомовних мовленнєвих навичок і вмінь відбувається шляхом і завдяки здійсненню учням іншомовної мовленнєвої діяльності. Іншими словами, оволодіння засобами спілкування (фонетичними, лексичними, граматичними) спрямоване на їх практичне застосування у процесі спілкування. [1]
Комунікативний підхід передбачає органічне поєднання свідомих і несвідомих компонентів у процесі навчання іноземної мови, тобто засвоєння правил оперування іншомовними моделями відбувається одночасно з оволодінням їх комунікативно-мовленнєвою функцією. За Є.І. Пассовим, комунікативний підхід орієнтований на організацію процесу навчання, адекватного процесу реального спілкування завдяки моделюванню основних закономірностей мовленнєвого спілкування [5, с. 39].
С.Ю. Ніколаєва визначає суть комунікативного підходу, говорячи, що навчання мови має діяльнісний характер: постановку і вирішення учнями конкретних навчальних завдань. С.Ю. Ніколаєва пропонує і засоби реалізації: рольові ігри, проблемні ситуації, вільне спілкування. Висуваються і вимоги до організації навчального процесу: комунікативна поведінка учителя на уроці, широке використання ситуацій спілкування, паралельне засвоєння граматичної форми та її функції у мовленні, врахування індивідуальних особливостей учня, передусім його особистісної сфери. С.Ю. Ніколаєва називає форми огранізації діяльності: колективні, інтерактивні, співпраця учителя та учнів [4, с. 42-44].
Комунікативно орієнтоване викладання має на меті не тільки дати учням практичні знання граматики та лексики мови, що вивчається, але також розвинути у них розуміння того, як відповідна мова використовується для спілкування. Формальні аспекти мови – граматика, лексика, фонетика – подані в комунікативних контекстах для того, щоб формувалося безпосереднє розуміння того, як ці форми вживаються у мовленні. Окрім того, вміння в аудіюванні, говорінні, читанні та письмі систематично розвиваються за допомогою широкого набору реалістичних видів навчальних завдань, які забезпечують максимум можливостей для використання мови, що вивчається. Цей підхід вимагає відкритої атмосфери співпраці й активної участі учнів у процесі їх навчання на уроці. Ключові освітні принципи методики комунікативно орієнтованого викладання включають наступні пункти:
1) в учнів стимулюються когнітивні процеси;
2) учні беруть активну участь у процесі навчання;
3) учнів заохочують висловлювати свої думки, виражати свої почуття і використовувати свій досвід;
4) учні беруть участь у навчальній діяльності, яка імітує або створює реальні чи реалістичні ситуації;
5) учнів заохочують працювати разом;
6) учнів заохочують брати на себе відповідальність за власне навчання і розвивати вміння вчитися;
7) учитель виконує різні ролі – інформант, консультант, спостерігач, – на різних етапах уроку [2, с. 8].
У процесі навчання за комунікативним методом учні набувають комунікативної компетентності – здатності користуватись мовою залежно від конкретної ситуації. Вони навчаються комунікації у процесі самої комунікації. Відповідно всі вправи та завдання повинні бути комунікативно виправданими. Найважливішою характеристикою комунікативного підходу є використання автентичних матеріалів, тобто таких, які реально використовуються носіями мови. Мовленнєва взаємодія учнів інколи, хоч і далеко не завжди, проходить за співучастю вчителя у найрізноманітніших формах: парах, тріадах, невеликих групах, з усією групою. Із самого початку учні оволодівають усіма чотирма видами мовленнєвої діяльності на понадфразовому і текстовому рівнях при обмеженому використанні рідної мови. Об’єктом оцінювання є не тільки правильність, а й швидкість усного мовлення та читання. У рамках навчання мовлення за комунікативною методикою широко використовуються опори різних видів:
– змістові та смислові;
– словесні й зображальні, що допомагають керувати змістом висловлювання (текст, мікротекст, план, логіко-синтаксична схема), а також засвоювати граматичний матеріал;
– мовні ігри, що дають змогу спілкуватися в різних соціальних контекстах та в різних ролях [3, с. 98-106].
Як уже згадувалося, необхідною складовою описуваної методики є навчання на реальних, оригінальних чи близьких до них матеріалах. Звичайно, для цієї ролі підійдуть англомовні книжки, періодичні видання, фільми та ін. Для отримання цих матеріалів незамінною стала всесвітня мережа Інтернет, яка дає доступ до перелічених матеріалів та дозволяє зануритися в іншомовне середовище.
Навчаючи учнів іноземній мові, ми вчимо їх спілкуватися цією мовою. Навчання необхідно організувати так, щоб воно було подібне процесу природної комунікації. Важливу роль відіграють рольові ігри, ситуації.
При підготовці до власних уроків німецької мови я намагаюсь знаходити різноманітні шляхи підвищення комунікативної компетентності учнів. Обов’язковими елементами моїх уроків є такі прийоми і техніки:
1. Карусель. Цей прийом передбачає відпрацювання вміння представити себе, ставити запитання різних типів та адекватно реагувати на репліки співрозмовника.
2. Робота в малих групах . Техніка, що розвиває навички письма, зокрема, написання листа другові, використовуючи мовні кліше, викладаючи різні факти та події.
3. Мозковий штурм (за тематикою спілкування). За допомогою цього прийому учні практикують уміння висловлювати свої думки без попередньої підготовки відповідно до прочитаного та почутого, використовувати власний життєвий досвід.
4. Граматична гра. Учитель заздалегідь готує паперову квітку із різнокольоровими пелюстками, на яких написані чи то ступені порівняння прикметників або прислівників, чи то особові форми дієслів у часах, чи то всередині написаний артикль, а до нього потрібно прикріпити відповідні тематичні слова і т.д. У процесі цієї гри учні повинні прикріпити до серединки квітки, у якій міститься суть завдання, правильні варіанти відповідей, написані на кольорових пелюстках. Так тренуються граматичні навички учнів, що сприяє правильній побудові не лише письмових, а й усних висловлювань на рівні словосполучень, фраз, речень.
На основі викладеного вище матеріалу можна зробити висновок про те, що основною метою навчання іноземним мовам у загальноосвітній школі є розвиток здібностей учнів використовувати іноземну мову як інструмент у діалозі культур і цивілізацій сучасного світу. Формування в учнів умінь і навичок іншомовного спілкування передбачає досягнення ними рівня комунікативної компетенції, достатнього для здійснення спілкування в певних комунікативних сферах.
Отже, комунікативно-орієнтований метод навчання іноземних мов базується на тому, що процес навчання є моделлю комунікації. Оволодіння учнями вміннями іншомовного спілкування передбачає формування у них достатнього рівня комунікативної компетентності, зміст якої включає мовну, мовленнєву, соціокультурну та соціолінгвістичну, дискурсивну, стратегічну компетенції. Формування комунікативної компетентності на уроках німецької мови передбачає дотримання принципів мовленнєво-розумової діяльності, індивідуалізації, функціональності, ситуативності, новизни.
